Білозерська виправна колонія (№105) Управління Державної пенітенціарної служби України у Херсонській області розташована на півдні України у Херсонській області Білозерського району селі Дар’ївка на живописному березі річки «Інгулець». Перші сліди людини на території нашого краю відносяться до X-XIII ст. до н.е. Довгий час Херсонщина була місцем кочувань скотарських племен. Потім з’являються рідкі слов’янські поселення. Після ряду російсько-турецьких воєн ХУІІІ ст., землі північного Причорномор’я входять до складу Росії. Починається активне заселення пустуючи земель переселенцями із західних та північних областей України та Росії. Окремим указом, датованим жовтнем 1780 року Катерина І І землі на правому березі річки Інгулець подарувала за особливі заслуги перед імперією стацькому раднику Михайлу Фадєєву, який передаровує ці землі своїй дочці Дар’ї ( звідси , вірогідно, походить назва села: Дар – дарувати –даровані чи від імені дочки поміщика).Згодом село Дар’ївка купив польської служби надвірний радник Федір Комстадіус. І сімї Комстадіусів Дар’ївка належала до кінця ХІХ ст. На початку ХІХ ст. село переходить у володіння сина Комстадіуса – Карла. І називається Дар’ївка Карлова (Карлівка). Але назва села не прижилася, тому через деякий час повернулися до старої назви. Історія вітчизняної пенітенціарної системи (складовою частиною якої є і історія Білозерської виправної колонії №105) нараховує декілька періодів розвитку у контексті організаційної побудови та підпорядкування.
З жовтня 1917 року по жовтень 1922 року місця ув’язнення знаходились у підпорядкуванні Наркомату юстиції та Наркомату внутрішніх справ (у квітні 1921 року були створені табори примусових робіт які належали до системи НКВС).
З жовтня 1922 року постановою НКЮІ НКВС місця позбавлення волі були передані у підпорядкування воєнкомату внутрішніх справ, який здійснював керівництво над ними до грудня 1930 року.
Постановою Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів від 15 грудня 1930 року, у зв’язку зі скасуванням НКВС, місця позбавлення волі підпорядковуються Наркомату юстиції.У липні 1934 року після утворення НКВС в його віддання в інтересах централізованого управління передані всі місця позбавлення волі. 15 березня 1953 року ЦККПРС, Рада Міністрів СРСР, президіям Верховної Ради СРСР прийняли спільну постанову про заходи щодо реалізації партійного і державного керівництва в країні при цьому виправно-трудові табори і колонії були передані у віддання Мін’юсту а МВС підпорядковані тюрми, слідчі ізолятори та трудові колонії для неповнолітніх. З січня 1954 року всі існуючі на той час установи пенітенціарної системи знову повністю були підпорядковані МВС. У 1967 році існуючі лікувально – трудові відділення при виправних трудових колоніях реорганізувалися в лікувально трудові профілакторії – ЛТП, так з’явилася установа на території села Дар’ївка – ЮЗ-17/п-17 (лікувально – трудовий профілакторій). Лікувально – трудовий профілакторій 17/п-17 для осіб чоловічої статі існував і виконував своє призначення по поверненню суспільству повноцінних громадян, позбавлених алкогольної, наркотичної і токсичної залежності до 17 березня 1992 року, коли був виданий наказ МВС України про реорганізацію ЛТП у колонію загального режиму для осіб чоловічої статі. На виконання наказу Державного Департаменту України від 29 листопада 1999 року №165 «Про введення в дію нових найменувань органів та установ кримінально – виконавчої системи України» установа виконання покарань ЮЗ 17/105 УДДУ ПВП в Херсонській області перейменована в Білозерську виправну колонію Херсонської області (№105). Згідно з положенням статті 14 Виправно-трудового кодексу України у виправній колонії загального режиму відбувають покарання вперше засуджені за злочини, що не є тяжкими, крім засуджених за злочини, перечисленні в абзаці 3 частини 4 статті 25 Карного кодексу України, а також засуджені, переведені з виховно-трудових колоній в порядку встановленому статтею чинного кодексу. |
